За час війни на сході країни до Закарпаття переїхало чимало жителів Донеччини, Луганщини та Криму. Не виняток і студенти — здебільшого медики, — які там навчалися. Значна частина студентів, які тепер вчаться в Ужгороді — іноземці. Як живеться індійським українцям на Закарпатті дізнавалися журналісти видання Zakarpattya.net.

Наш співрозмовник родом із Індії, в Україну його привела любов до медицини та… фотографії. Нараяна Свамі Харікрішнан або ж просто Харі, чудовий хлопець, з ним легко спілкуватися й знаходити спільну мову — його відкритість одразу кидається в очі.

Українську Харі розуміє добре, але вільно розмовляти йому поки складно, хоча вже видно значний прогрес. Відверто розповідає, що на Закарпатті йому найбільше подобається природа й люди. До речі, хлопець бере активну участь у громадському житті міста й має тут багато друзів.

— Харі, як давно ти в Ужгороді?

— Тут я вже 2 роки, а до цього жив та навчався у Луганську.

— Чи багато маєш в Ужгороді друзів та як із ними познайомився?

— Зараз уже із багатьма дружу. Знайомлюсь по-різному: і по роботі, і в університеті, звичайно. А ще я танцюю, тож заводжу нові знайомства ще й завдяки танцям.

— Як думаєш, місцеве населення вже звикло до вас, іноземців?

— Так. Спочатку усі дивилися на нас із неприхованим здивуванням та інтересом, а зараз уже спокійно реагують, можна прогулюватись, наприклад, центральними вулицями без особливої уваги. Люди розуміють, що ми тут живемо, навчаємось. Але є ще деякі, хто звертає увагу.

— Чи виникають у тебе якісь труднощі в плані соціальному?

— Та хіба у маршрутках. От старші люди не завжди коректні, хоча таке трапляється не часто. Та й то не великі труднощі. Але вцілому все добре і проблем як таких немає. Я думаю, різні курйози час від часу трапляються з кожним.

— Чи траплялися у тебе конфлікти з місцевим населенням?

— Зараз ситуація на Закарпатті змінилася, люди ставляться до нас краще. І зміни не стоять на місці — цей процес триває. Це справді помітно, мені дуже подобається, що люди сприймають нас усе привітніше.

— Чим відрізняється життя в Ужгороді від Луганська?

— Як у вас кажуть, тут файно. Тут люди кращі. Там люди не сприймають, коли чують, що ми розмовляємо іноземною мовою. Вважають, що ми розмовляємо “американською” (так вони кажуть), а американців вони якось не дуже полюбляють.

— Як тобі давалась адаптація та вивчення мови?

— Я добре розумію українську мову, але говорити можу не так вільно, як хотілося б. Тому за можливості ще послуговуюсь англійською, хоча в магазині чи транспорті, у розмові з українськими друзями розмовляю українською. Зараз я займаюся фотографією і не сказав би, що виникають якісь проблеми з порозумінням.

— Захопився фотографією тут чи вже займався цим раніше?

— Та ні, я фотографував і раніше, тож продовжив займатися улюбленою справою тут.

— Що саме ти фотографуєш?

— Взагалі я фешн-фотограф — фотографую моделей, але ще мені подобається знімати те, що бачу навколо, якісь моменти з життя, подорожі. Також полюбляю чорно-білі фото.

— Чи з’явились нові інтереси за час перебування на Закарпатті?

— Мені дуже подобаються пригоди і тут я отримав можливість подорожувати закарпатськими горами, ночую там у палатках. Це моє нове захоплення. Цієї зими мав дуже класну подорож і сподіваюсь її повторити наступного року. Хоча влітку теж на місці сидіти не збираюся.

— Чи багато міст України встиг відвідати?

— О, багатенько. Бував у Львові, Одесі, Вінниці, Києві. А ще у багатьох містах Закарпаття: Берегові, Хусті. Я взагалі багато подорожую. Хотів би ще побувати в Івано-Френківську, можливо, в Сумах.

— Які українські чи закарпатські звичаї тебе найбільше дивують?

— Серед усього найбільше вирізняється цікава традиція поливатися на другий день після Пасхи. Я такого ще не бачив.

Ксенія Шокіна, Zakarpattya.net