Побувати і на вершинах, і падати в прірви, помирати і воскресати. Немовби у людини, як у кішки, дев’ять життів. Або хоча б два, що теж немало. Однією з таких людей є головна героїня книжки Лідії Осталовської «Акварелі».
Йдеться про Діну Ґотлібову – єврейську дівчинку з чеського міста Брна. Після відомих подій у Європі вона разом із матір’ю потрапляє в Аушвіц, прямісінько на фабрику смерті. Хтозна, як склалася б її доля, якби не талант – хист до малювання. Одного разу в концтаборі Діну попросили намалювати щось на стінах дитячого бараку. Вона спитала діток, а ті виявили бажання бачити навколо себе – в концтаборі, де щохвилини Циклоном убивали людей, а потім спалювали в печах! – малюнки з Білосніжкою й гномами. Виявилося, що останнє прекрасне, побачене ними перед війною – культовий діснеївський мультфільм про Білосніжку. Діна намалювала її дітлахам.
Випадково цей малюнок побачили потрібні люди і Діна – замість крематорію – відправляється у шпиталь, де «янгол смерті» доктор Йозеф Менґеле проводить свої досліди. Наукову кар’єру цей доктор вирішив зробити на ромах – зокрема на дослідженні їх расових відмінностей. Тогочасна фотографічна техніка не могла вповні передати кольору, тому Менґеле потребував когось, хто б малював циганам портрети. Вони мали стати ілюстраціями для монографії цього нацистського лікаря. А які експерименти він проводив, відомо – зшивав несіамських близнюків, видаляв кінцівки без наркозу, щоб перевірити витривалість людини, переливав людям кров тварин і навпаки.
Діна пережила табір завдяки своєму таланту художниці і ромам, яких вона малювала. Останніх одразу ж після портретної сесії вбивали, єдине, що після них залишилося – ці акварельні картини. Діна ж, малюючи, пережила табірні страхіття і вийшла з пекла війни живою.
Повернулася в Чехословаччину, але виявилося, що в живих не залишилося нікого з її родичів і друзів, «єврейське питання» в Центральній Європі було «розв’язано» майже повністю. Діна подалася в Францію, почала шукати роботу в Парижі і їй усміхнулася доля – її взяли рисувальником-аніматором на одну з кіностудій. Там вона познайомилися з Артом Бебітом, геніальним мультиплікатором з команди Волта Діснея, який у тому числі працював і над мультиком про Білосніжку. Дізнавшись про це, Діна розповіла йому, що побачена перед війною «Білосніжка» врятувала їй життя. Ви не повірите, але невдовзі Арт і Діна побралися й переїхали жити в центр Голівуду. Ще нещодавно, після маршу смерті, лікарі відгодовували Діну ложкою супу тричі на день, а тепер вона з тераси власної вілли могла дивитися концерт «Бітлз». Поруч із коханим чоловіком і двома доньками.
Це неймовірно. Я також не повірив і після прочитання книжки почав копирсатися в фактах, історіях, але потім був змушений визнати, що це чиста правда. Діна бачила мультик про «Білосніжку» перед війною, у концтаборі намалювала його ув’язненим діткам, завдяки малюванню вижила там, звідки мільйон інших євреїв вийшли через димар, а після війни у Голівуді стала дружиною людини, яка «Білосніжку» створювала. Важко повірити, що такий діапазон можна вкласти в одне життя. Я вирішив перекласти цю книжку українською – сподіваюся, восени український читач її триматиме в руках.
Прекрасно, коли в житті трапляються історії зі щасливим кінцем. Шкода, що так щастить не всім. Тільки для ромів ця історії без гепі-енду, бо вони залишилися лише на портретах. Дев’яти котячих життів за пазухою у них не виявилося. Можливо тому, що котів вони недолюблюють, а у свої кочові мандри завжди брали більш відданих і вірних – собак.