Якщо, як стверджує народна мудрість, людинузустрічають за одягом… то перше враження про місто складається з вокзалу. Гості Хуста, потрапивши на територію залізничної станції, певно, думають, що їх везла до колишньої столиці Карпатської України машина часу, а не потяг… і опинилися вони не в сучасному європейському містечку, а в середньовічному селі… Допотопна будівля вокзалу дивиться на мандрівників «облупленими» скляними очима піввікових вікон.
Обшарпаний фасад, трухлявий дах, старезні дерев’яні двері, ржаві труби навіюють на людей далеко не найкращі естетичні почуття. А ті, кому доводиться зайти в приміщення зали очікування, просто шоковані жахливим внутрішнім «дизайном» будівлі. Маленька кімнатка, де подорожуючі купують квитки, ще в гіршому стані. – Вокзал побудовано в 30-ті роки минулого сторіччя. Останній раз його впорядковували років 20 тому, – розповідає заступник міського голови з комунальних питань Микола Аннишинець. – На жаль, будівля підпорядковується не Хустській міськраді, а Львівській залізниці, тож проведенням ремонтів мали б займатися представники установи з сусідньої області. Однак вони цього не роблять, а приміщення вокзалу не просто руйнується, а знаходиться в аварійному стані. Нещодавно в рамках місячника саночистки міський голова Володимир Кащук зобов’язав власника провести благоустрій привокзальної території, адже захаращена будівля псує враження про населений пункт у всіх, хто, користуючись залізничним транспортом, опиняється в місті над Тисою. Проте, прогулявшись привокзальною площею, якихось слідів ремонтних робіт я не помітила…
Отже, довелося звернутися за роз’ясненнями до начальника станції «Хуст» Володимира Процишина. Коментувати ситуацію головний залізничник міста відмовився, єдине, що зазначив: ремонту ніякого не буде і не планується. Стосовно ж будь-якої іншої інформації повідомив, що говоритиме виключно через офіційне подання, яке рекомендував направити відразу до начальника Закарпатської обласної залізниці.
Дивує, чому пан Володимир, замість того, щоб визнати жалюгідне становище вокзалу, відмовляється говорити з представниками ЗМІ про очевидні речі. Адже можна якось по-людськи просто пояснити відсутність грошей, а не посилатися на нікому непотрібні листи до вищестоящого начальства. Походжаючи пероном і роздивляючись відвалену штукатурку вокзального «обличчя», я чекала туриста з Вінниці.
Коли зустріла його, вирішила запитати, що він думає про хустську станцію. – Мене давно не дивують занедбані провінційні вокзали. Проте від містечка, що знаходиться в такому мальовничому краї і майже в центрі Європи, чекав чогось більшого, – зізнався Микола Прилипко. – Ця споруда ніби валиться на очах, тріскаються стіни, проглядають цеглини. Крім того, довкола незатишно… – Квитки постійно дорожчають, залізниця заробляє непогані гроші, а вони осідають у когось у кишенях, – долучається до розмови мешканка міста над Тисою Єва Попович. – Особисто мені навіть страшно заходити в приміщення, щоб купити квиток. Підлога настільки гнила, здається, ось-ось провалиться… Гадаю, відповідальним особам залізниці не завадило б дослухатися до зауважень, зробити висновки, бо зовнішній вигляд вокзалу не тільки не приваблює гостей райцентру, а й відлякує навіть самих хустян…
Марина АЛДОН «Карпатський об’єктив»